Президент київської «Манзани» Сергій Рівний розповів нам про те, як зароджувався кубковий тріумф, чому команда припинила виступи у Першій лізі, як отримує емоції від футзалу і виділив головну проблему цього виду спорту в нашій країні.

 

«Олег Лук’яненко попросив нас заявитися у Кубок України, а у фіналі ми його обіграли»

- «Манзана» нещодавно у напружених кубкових дуелях пройшла «Володимир». Тиврівська команда – один з найсерйозніших суперників на цій стадії змагань. На вашу думку, з кого краще починати у Кубку: з таких сильних опонентів чи когось простіше, щоб плавно увійти в ритм змагань?
- Після того як ми пройшли «Володимир», я запитав нашого тренера коли там «Енергія» чи може «ХІТ» випадуть (посміхається). Дуже не люблю слабких суперників. Якщо розумію, що опонент слабкіший за нашу команду, а це проявляється в індивідуальній майстерності, силі духу колективу, то мені вже не цікаво. В таких випадках я навіть не дуже то й хочу відвідувати матч. Проте, як тільки «Манзані» випадає команда вище класом, як та ж сама «Енергія» в минулому сезоні, то це феєрія емоцій. Мені не вистачає слів, щоб описати які емоції я отримав після домашнього матчу з «енергетиками». Та й у Львів я літав дивитися як грають – був божевільний матч.

 

Цього разу команда суперників дійсно була дуже сильною. Мене, на жаль, не було в Україні, але я слідкував за перебігом протистояння. Велика подяка нашим хлопцям, які віддали усі сили і пройшли далі. Зійшлися дві рівні команди і загальний рахунок двох зустрічей 8:7 це довів. У них хороший колектив, який має майбутнє. Сподіваюся, що в наступному сезоні тиврівчани пройдуть далі у кубкових змаганнях.

- Завдання, як завжди, незмінне – перемога у Кубку України?
- Звісно, у нас зовсім немає інших завдань.

- Чи існує взагалі якесь завдання-мінімум? Наприклад, якщо «Манзана» дійде до півфіналу, то чи зможете ви сказати, що це був непоганий виступ? Чи для вас такого поняття не існує?
- Непогано було і в минулому сезоні. Ми видали два фантастичні матчі з «Енергією». Я живу заради таких ігор і після них отримую заряд на рік вперед. Завжди намагаюся йти до вершин. Якщо вийде, то заберемо кубок, але якщо ми його не виграємо і будуть такі матчі, як із «зелено-білими», то я буду безмежно вдячний хлопцям за подаровані емоції.

- Тобто минулий сезон з виходом у чвертьфінал ви вважаєте доволі успішним?
- Напевно, ми були трохи слабкіші за «Титан». У них було більше бажання пройти далі. Можливо, ми трохи перегоріли після «Енергії». Хлопці видали хороший сезон у Кубку, як для аматорського колективу, і я їм вдячний. Надіюся, що цього року пройдемо ще далі.

- Чому в новому сезоні у Кубку України команди виступає під назвою «Manzana-2TK»?
- Ми давно товаришуємо з президентами «Трансбуда», «ТСП» і «Кудрівки». Просто у кожного з нас свої перемоги і свій улюблений турнір. У мене це Кубок України, а у них – чемпіонат Києва і Бізнес-ліга. Ми розуміли, що на нас очікує складний сезон. Склади наших команд практично однакові, а мета у нас одна – бути чемпіоном, тому ми вирішили об’єднатися і разом йти до поставленої цілі.

- Аматорська «Манзана» вперше заявилася у Кубок України і одразу ж його виграла у сезоні 2014/15. Що ви відчули в той момент?
- Я зі шкільних років мав мрію, щоб мені вручили кубок під композицію «We are the champions». Багато років для мене це було головним пріоритетом. Не було такого, щоб я хотів заробити божевільні гроші чи щось ще, а думав саме про це. Коли дивишся Лігу чемпіонів чи Кубок світу з футболу і там лунає «We are the champions», летять конфетті, то ти переживаєш разом з переможцям. Вперше таке було, коли я 2013 року виграв Лігу D. Мені вручили якийсь із кубків під цю знамениту пісню. Моя мрія здійснилася, але я подумав, що треба виграти Лігу А. Кожен сезон ми заявлялися і Віталій мені казав: «Сергію, ось побачиш, в цьому сезоні я подарую тобі Лігу А». І щороку ми були третіми, навіть не другими (сміється). Якраз в тому сезоні я бачив, що ми дійсно готові виграти Лігу А. Я на це розраховував, бо у нас тоді був неймовірно сильний колектив. Ми всі разом зібралися і прозвучала традиційна фраза від Віталія, що цього року ліга А точно наша.

Вийшло так, що я кудись летів і побачив, що дзвонить Віталій. Рейс, здається, здійснювали нідерландські авіалінії і стюардесою була афроамериканка. Вона на мене кричить мовляв вимкніть телефон, але я розумію, що він дзвонить по футзальним питанням. Беру слухавку і кажу її: «One second, please. I have to answer. It`s very important». Вона кричить, що ми злітаємо, кладіть слухавку імпортент ви наш, не можна тут говорити по телефону. А у нас з Віталієм відбувся такий діалог:

- Може заявимося у Кубок України?
- Де ми, а де Кубок України?
- Колектив у нас взагалі супер.
- Ти мені лігу А виграй. Навіщо мені Кубок України?
- Ні-ні-ні, Сергію, нумо заявлятися.
- Який бюджет?
- Не треба бюджету, тільки гроші на виїзди. У нас уже є колектив.

Пам’ятаю, що вона мені каже «зараз викличу поліцію», а я встиг йому відповісти: «Маєш бажання брати участь – заявляйся. Роби, що хочеш». Це якраз був останній день подачі заявок. Я весь день провів в польоті, а Віталій таки заявив команду в Кубок України. Наскільки я знаю його попросив заявитися тренер «ХІТа» Олег Лук’яненко, якого ми благополучно і перемогли у фіналі (посміхається).

Коли тобі вручають трофей за перемогу в Лізі D, ти відчуваєш одні емоції, але коли отримуєш кубок України, то я навіть не знаю з чим це порівняти. Це ніби я зараз вийду і виграю поєдинок у Ентоні Джошуа, хоч він уже і не чемпіон світу. Для мене це була наче казка. Я нічого не розумів і ще довгий час просто сидів та дивився на цей трофей, а на ньому написано «Кубок України». Думав, як він взагалі у мене опинився? (посміхається) Приблизно такі були емоції.

Після переможного матчу в 1/8 фіналу Кубка з харківським «Локомотивом», ви мене запитали чи можна сказати, що ця перемога наше найбільше досягнення. Я тоді навіть не зрозумів, яке досягнення ви маєте на увазі, адже попереду на нас мав чекати фінал. Бачите як я все передбачив. Ще й виграли (посміхається).

 

- Чи був момент, коли ви зрозуміли, що «Манзана» точно виграє Кубок?
- Ні, я вірив, що ми переможемо. Знав, що у нас дуже сильний колектив. Сергій Владико запросив мене на чемпіонат Європи в бельгійському Антверпені і я спостерігав за нашими збірниками. Побачив, що збірна України показує хороший футзал і високий клас. Водночас подивився на гру своєї команди і зрозумів, що «Манзана» теж показує хороший рівень футзалу. Подумав, що було б добре перевірити свою аматорську команду в якому-небудь спарингу з «жовто-блакитними» – точно не поступилися б. Так і вийшло. Жереб звів нас з «Локомотивом», гравці якого на той час складали кістяк збірної. Звісно, вони були вище класом, але ми виглядали не гірше і могли завершити матч перемогою ще в основний час. Втім, перенесли розв’язку на серію пенальті, проте це був наш коник, тому ми розтягували задоволення для уболівальників (посміхається).

 

«Мені сказали, що краще викинуть гроші з балкону, ніж дадуть їх на футзал»

- У сезоні 2015/16 «Манзана» здобула срібні нагороди у Першій лізі, яка тоді була значно сильніша за теперішню. Чому після цього ви не продовжили участь у чемпіонаті України?
- На це є дуже багато причин, але всі ми не будемо називати. Одна з них – фінансова складова. Тоді були важкі часи в цьому плані. Я хотів грати в Екстра-лізі, а не в Першій лізі. У мене є мрія привезти трофей Ліги чемпіонів в Україну.  Я розумів, що в Першій лізі далі просто грати, щоб отримувати задоволення, вже немає сенсу. Мені більше подобається схема розіграшу Кубка, де раунди складають з одного-двох матчів і ти отримуєш більше емоцій вигравши чи програвши. А в Екстра-лізі була така система розіграшу, що ти можеш весь сезон провести на першому місці, із запасом обігрувати конкурентів, а потім в плей-оф тебе може вибити команда, яка зайняла передостаннє місце. На мою думку, це не найкраща система розіграшу, хоча не мені про це судити, бо є керівництво і їм видніше.

Мені не подобався сам формат і підхід країни до футзалу. Як такого у нас його немає. Припустимо, є п’ять клубів з хорошим бюджетом, які якось між собою суперничають. І це все на ентузіазмі президентів клубів. Якось так все і виглядає. Я не бачив майбутнього в Екстра-лізі, що зі своїм бюджетом зможу сперечатися за перше-друге місце. У інших клубів бюджети були значно вище. Я намагався знайти хоч якусь допомогу у спонсорів, наприклад, за якусь рекламу, але в той час було тяжко. Приходив до серйозних людей, які допомагали футболу, і казав їм, що потрібне не надто великі кошти, оскільки більшість витрат я закрию, і мені просто треба допомогти, бо ми не дотягуємо до бюджетів топ-клубів Екстра-ліги. Одна з відповідей, яку я запам’ятав звучала так: «Я краще гроші з балкона викину. Мені це не цікаво». Тому ми прийняли рішення далі грати в Кубку України, що у нас доволі таки непогано виходить. Ми даруємо уболівальникам емоції, якісний футзал і витискаємо максимум зі своїх фінансових можливостей.

- У двох наступних розіграшах Кубка України команда виступала під назвою «Манзана-2». Можете пояснити з чим пов’язана зміна назви?
- Ми розуміли, що тоді команда буде слабкіша за ту, що вигравала Кубок України, і не зможе демонструвати настільки яскравий футзал, як було до того. Тому вирішили, що це буде друга «Манзана». Не будемо псувати від себе враження (посміхається).

- Ви озвучили, що мрієте виграти Лігу чемпіонів, але для цього якраз і треба грати в чемпіонаті України. Які ваші плани в цьому напрямку в перспективі?
- Ми щороку обговорюємо це з нашим тренером і від Віталія завжди звучать якісь новинки. Але зараз він вже не обіцяє нічого здобути, бо виграв практично максимум – Кубок України, а це дуже навіть непогане досягнення (посміхається).

Є плани створити серйозний клуб. Він у нас і зараз на непоганому рівні. Однак, щоб ми могли суперничати з командами Екстра-ліги, мені б не завадило знайти ще одного-двох спонсорів або ж просто таких самих ненормальних любителів футзалу, як і я. Це ні в якому разі не є предметом заробляння грошей. Ти вкладаєш гроші в свої емоції і розвиваєш спорт.

Я патріот і було б здорово, щоб наші діти росли спортивними і здоровими. Ми з Віталієм мріяли побудувати футзальну школу, де займалося б 100-200 дітей, які в майбутньому могли б підкорювати і закордонні чемпіонати. Це все є в планах, але треба додати фінансування. Я один це все не витягну. На жаль, такого зацікавлення до футзалу, як в інших країнах, в Україні немає. У нас навіть футбол вже на слабкому рівні: є 2-3 колективи, які можуть боротися на євроарені і все. Будемо сподіватися, що найближчим часом країна піде на поправку, економіка буде розвиватися і я сам зможу дозволити собі фінансувати «Манзану» на такому рівні, щоб можна було привезти Лігу чемпіонів в Україну.

- За час свого існування команда так і не грала в чемпіонаті Києва. Чому?
- Я вже закоханий в Кубок України, а також хочу зробити команду Екстра-ліги, але повторюю, що для цього потрібне додаткове фінансування. Кубок України я витягую власними силами і сподіваюся вас порадувати новими досягненнями та емоціями.

«Гравці, які виграли Кубок України, мають у мене повний карт-бланш»

 
- Хто вам взагалі прищепив таку любов до спорту?
- Мій батько грав у Першій лізі СРСР і з дитинства займався зі мною футболом, розвивав мене спортивно. Я виріс в маленькому місті і він був улюбленцем всіх дітей, бо грав з нами у футбол. Батько був хорошим гравцем і я в дитинстві теж подавав надії, але, на жаль, у нас не було футбольної школи і через це я «поплив» та не став футболістом.

Коли переїхав у Київ, вирішив зробити для батька якийсь футбольний колектив. Мій одногрупник мав свою команду, яка грала в якихось незрозумілих змаганнях. І він сказав: «Сергію, якщо купиш нам форму, ми будемо за тебе грати». Ну я й купив її за якісь зовсім смішні гроші, здається, 500 доларів на той час. Тоді для мене це була велика сума, але я її все одно купив. Ми заявилися на якийсь турнір і програли все, що тільки можна. У мене з’явилася відраза до футболу, бо я хотів показати батькові, мовляв дивись як я можу, а все програно...

В один чудовий момент мій хороший друг Олександр Москаленко, який зараз працює директором «Арсеналу-Київ», сказав, що зараз набере команду і все буде добре. От він і знайшов Віталія Мельника та Юрія Галюка, які вже борознили простори футзалу в комерційних змаганнях. Наскільки я пам’ятаю, у першій грі вони знищили суперника з рахунком 7:3. Нам потім правда присудили поразку, але я зрозумів, що з цими хлопцями можна рухатися вперед. Так і закохався у футзал. Але розумієте, я так і не виграв Лігу А у Бізнес-лізі. Щосезону я чекав, що переможу в ній. Сезонів через 5 у мене з’явилася підозра, що хлопці спеціально її не виграють, щоб залишити мене у футзалі надовше і я не відмовився від команди (посміхається).

- Що потрібно змінити в українському футзалі?
- Сама Україна переживає не найкращі часи. Повторюся ще раз, якщо економіка країни піде вгору, то думаю, що з’явилася б набагато більша кількість таких фанатів, як я чи інші президенти клубів, які вкладають кошти у розвиток футзалу. Як тільки в країні все почне покращуватися, то одразу з’явиться багато сильних футзальних колективів. У нас є чимало талановитих гравців про яких навіть не знають клуби Екстра-ліги. Постійно з’являються якісь приховані таланти. Одного разу ми колективом з друзям їздили на «ODESA OPEN CUP 2017». Ми там і танцювали, і пили, і у футзал грали – щось вийшло ніби як корпоратив. Перед турніром побачили як на пляжі грав один хлопчина, а це був Дмитро Бровко. Ми його підібрали і він на тому турнірі назабивав з десяток голів – талановитий хлопець.

Не вистачає сильних команд, щоб гравці з талантом могли розвиватися, адже для цього треба практика. Різниця між Мессі і Роналду полягає в тому, що аргентинець має талант, а португалець постійно працює над собою, практикується і є справжнім трудягою. Є люди таких двох типів. От і виходить, що у нас для людей типу Роналду не вистачає команд і фінансів. Вони працюють на 2-3 роботах і їм уже не до футзалу. Вони думають про те, як ввечері прийдуть додому, обіймуть дітей і ляжуть спати, а не про гру. А насправді це талановиті гравці, які могли б себе добре проявити.

Як тільки в нашій країні покращиться ситуація, кількість клубів буде зростати, як гриби після дощу. Це мій прогноз. У грудні 2014 року я спрогнозував, що ми будемо у фіналі Кубка України, та ще й виграємо його, тож повірте, що мої слова багато значать (посміхається).

- Що вас так довго тримає у футзалі?
- Емоції. Коли я уболіваю за свою команду і сиджу на трибуні, то це в  багато разів тяжче, ніж коли граєш разом з хлопцями і намагаєшся допомогти їм на паркеті. Це незабутні емоції. Бізнес – це війна: щодня ти чогось досягаєш, щось з кимось ділиш, завойовуєш нові ринки. А тут ти приходиш і про все забуваєш: є тільки два тайми і моя команда. Після цього я заряджаюся новою енергією. Якщо це позитивні емоції, то це супер, а якщо ми програли і вони негативні, то це все одно емоції і я теж ними підзаряджаюся. У житті неможливо завжди бути на коні. Часом бувають спади, а іноді стрибки вгору.

Повертаючись до матчів з «Енергією». Якби ми у Львові не програли 1:3, не було б такої яскравої перемоги 6:1 вдома. Вона у мене досі перед очима і я пам’ятаю як забивалися усі голи. Я тримав пляшку води і не допивав її на фарт. Після кожного голу кидав її і чекав нового забитого м’яча, щоб кинути знову. Чесно кажучи, дурість, але ми виграли (посміхається).

- Свою кар’єру відновлювати не плануєте, адже раніше ви теж грали у кубкових матчах?
- Віталій мене заявив, тож буду бігати у Бізнес-лізі. Ми колись грали з «Чумацьким шляхом», а я забив єдиний м’яч. Як я його забив навіть не знаю – пробіг усе поле. Я і пробіг усе поле? Люди не повірять, але є відео з ним (посміхається). Переважно коли я пробігаю усе поле, то одразу йду митися в роздягальню. А тут я добіг до центра поля, отримав м’яч, протягнув його, дав повз воротаря. «Чумацький шлях» тоді був на голову сильніший за нас. Першу гру ми їм програли 1:5, другу виграли і у нас був золотий матч, у якому ми перемогли і забрали золоті медалі Київської футзальної ліги. Коли я це розповідаю, то знову переживаю і згадую, як я лівою ногою прийняв м’яч, ще й пробіг і забив – якісь дива коїлися на полі.

- «Манзані» вже цілих 11 років. Можете підбити якісь підсумки за цей період?
- Підсумок один – ми зробили неможливе. Мені здається, що  і у світі такого не було, щоб футзальний Кубок країни виграла аматорська команда. Я пишаюся цим, пишаюся своїми хлопцями. У нас навіть бувають жарти з цього приводу. Роки два тому ми виграли якийсь непоганий турнір, задається, Street Football Challenge, а організатори влаштували церемонію нагородження в ресторані. Зібрався весь нас колектив, а біля мене сидів Апті Накаєв. Я йому й кажу: «Слухай, Апті, після того як ти мені виграв Кубок України, у тебе карт-бланш. Ти можеш робити що завгодно, але для мене ти все одно номер один. Якщо тобі щось потрібно – завжди звертайся». Він так повернувся до Віталія і каже: «А чому ти мені раніше цього не казав?» (посміхається)

У мене є команда, яка виграла Кубок України. Я отримав в подарунок від них свою мрію. Я їм вдячний і виконав перед ними усі зобов’язання. В ті часи дійсно було важко, бо якраз війна була у розпалі. Люди з розуму сходили – хтось відлітав з країни, інші зникали. Я знаю багато команд, яким президенти обіцяли заплатити, але так нічого і не заплатили. Я виконав все і навіть трохи більше того, що обіцяв. Думаю, що вони теж залишилися вдячні мені. «Манзана» існує й надалі. Я сподіваюся, що ми зголодніли і хочемо ще щось виграти. От націлюємося на Кубок.

- Чи є якісь гравці, яких би ви хотіли бачити у формі своєї команди, але так і не вдалося їх запросити?
-  Наш селекціонер Віталій Мельник заманить кого хочеш. У мене є колектив, який виграв мені кубок України. Якщо комусь із них щось буде потрібно, то вони завжди можуть до мене звернутися. Для них постійно відкриті двері в «Манзану». Я готовий з ними працювати у будь-який час і у будь-якому їхньому ігровому стані.

- Ваша збірна «Манзани» за цей період.
- Важко сказати, бо за нас грало чимало хороших футзалістів. Тренером номер один нехай буде Тарас Шпичка, який виграв Кубок України. Проте я думаю, що у Віталія Мельника, як у тренера, теж усе вийде, бо він довго до цього йде. Віталій сам грав і зараз тренує чимало команд. Мені здається, що ніхто не тренує таку божевільну кількість команд, як він. Напевно, що для досвіду.

З гравців – вся команда, яка виграла Кубок України. Всі тоді були молодцями, боролися як один колектив. Пройти усіх найсильніших – це дорогого коштує. Хоча президент Асоціації Сергй Владико, відповідаючи на питання як ми виграли, сказав, що сильні повибивали одне одного, так ми і вискочили. Проте це була неправда, ми вибили всіх основних суперників, тому цю команду можна виділити, бо її гравці вписали свої імена в історію футзалу на віки. Через якийсь час хтось буде гортати сторінки історії і подивиться, а там аматорська «Манзана». Зацікавиться, перегляне матчі і скаже «це був класний колектив».