Президент донецького «Інтера» В’ячеслав Андрєєв розповів нашій прес-службі про свою команду, труднощі при переїзді до Києва і майбутні плани свого самобутнього колективу.

 

- Коли і за яких обставин з'явилася Ваша команда?
- Наша команда з'явилася в уже далекому 2006 році. Ідея її створення народилася в моїй голові в процесі організованих мною і друзями постійних ігор у футзал. Просто зустрічатися щовівторка та щочетверга, і грати один проти одного стало вже не так цікаво, хоча, деколи навіть в таких дружніх іграх емоції на полі зашкалювали серйозніше, ніж на найбільших світових і європейських турнірах (посміхається). Виникло бажання спробувати себе в змагальному процесі з іншими колективами та підняти загальний організаційний і технічний рівень. Ідею підтримали всі хлопці. Так ми і з'явилися на футбольному горизонті Донецька, і вже повноцінно змогли називати себе командою.

- Чому назва саме «Інтер»?
- Моїм першим переглянутим по телевізору футболом, який я досі дуже добре пам'ятаю, був чемпіонат світу 1994 року. Тоді я дуже сильно прив'язався до збірної Бразилії і почав за них уболівати. Кумиром дитинства, як у багатьох хлопців мого віку, став Роналдо. Його гра і незвичайний зовнішній вигляд просто не могли не закохати в себе, він був просто феноменальний. Його перехід в «Інтер» і матч проти «Спартака» в Кубку УЄФА 1997 року на полі жахливої якості в Росії став відправною точкою моєї симпатії до цього клубу. І як ви думаєте я повинен був назвати наш футбольний клуб, якщо вже більше 20 років вболіваю за «Інтер»? (посміхається)

- Чи усі гравці є уболівальниками «Інтернаціонале»?
- Звичайно, не всі хлопці вболівають за «Інтер», так само як і я. Але назва команди з моменту її створення ніколи не виносилося на обговорення.

- Чи є в команді гравці, яких уже можна назвати її легендами?
- Так. Є хлопці, які грають за команду з моменту її створення і до сьогодні. Це Антон Уздемір, я, Андрій Кревсун, Олександр Менякін, Михайло Шичкін. Нашого тренера, Сергія Копеця, теж можна з упевненістю назвати легендою команди, оскільки він тренує нас з самого початку.

- Які події за цей час Ви можете назвати найвизначнішими в історії команди?
- Знаєте, кожен ігровий сезон завжди запам'ятовується чимось особливим. З точки зору спортивних досягнень ми планомірно рік за роком намагаємося піднімати свою планку і доводимо це завойованими кубками, кількість яких невпинно зростає. Найбільшим нашим спортивним успіхом я вважаю фінал щорічного турніру Odesa Open Cup, що відбувся цього літа, де ми поступилися більш досвідченій команді «Чорне Море».

- Чи не виникало після початку війни бажання закрити команду?
- Навпаки, наявність команди нас дуже сильно згуртувала у важкий час адаптації у чужому місті, налагодження побуту та інших проблем, пов'язаних з вимушеним швидким переїздом. Адже до Києва ми переїхали майже всім складом. І перші кілька років справді нагадували велику і дружну сім'ю, спілкування з якою не обмежувалося тільки футбольним полем. Така ситуація надихнула ще більше і про закриття ніколи не було навіть думок.

- Як відбувався переїзд команди із Донецька до Києва і чому саме у столицю?
- Кожен робив свій вибір відособлено. У когось тут були родичі, когось сюди перевезли роботодавці, хтось просто бачив тут більше можливостей для самореалізації, адже Київ – це усе-таки столиця! До осені 2014 року ми вже майже повним складом були у Києві і почали брати участь в турнірах під егідою Федерації футзалу міста.

- Чи повністю зберігся склад після переїзду?
- Звісно ж, ні. Як і в будь-якому клубі у нас відбувається кадрова ротація. У хлопців з'являються сім'ї, накладаються інші клопоти, яких з віком стає дедалі більше і більше, і на регулярні тренування та ігри у вихідні дні часу і можливості, на жаль, не залишається. Ми ніколи не визначали появу людей в команді за географічними принципами. Ми всі українці і живемо в Україні, тому за нас уже грають виконавці із Києва та інших міст нашої прекрасної країни.

- Яка різниця між чемпіонатами Києва і Донецька, коли ви там ще грали?
- Кількість команд і всіляких турнірів в Києві значно більша, ніж у Донецьку. Відповідно і конкуренція набагато сильніше. Але ми не боїмося труднощів, а намагаємося з гідністю їх долати як на футбольному полі, так і за його межами.

- Ви вже 12 років утримуєте «Інтер», що є дуже довгим періодом не тільки для аматорського, а й професійного футзалу. А без розвиту команди зазвичай зникають. Які у вас подальші плани?
- Ми вже регулярно їздимо на всеукраїнські аматорські турніри. Будемо розширювати географію цих поїздок, адже це не тільки хороші спортивні заходи і можливість заявити про себе на всю Україну, а й чудова нагода класно провести час з друзями. Ну і, звичайно, завдяки поліпшенню спортивних результатів хочемо піднятися до вищого дивізіону чемпіонату Києва.

Прес-служба ФФзК