Відверте інтерв’ю з нашим легіонером у Польщі
Брати Вадим та Дмитро Іванови вже досить відомі та досвідчені футзалісти. Їхня кар’єра спочатку розвивалась в одному руслі, а потім брати роз’їхались по різних країнах. Але це не означає, що ми вже ніколи не побачимо двох близнюків в одній четвірці, а поки що поспілкуємось з Вадимом, який зараз захищає кольори польського клубу «Red devils», за який в останньому матчі зумів забити п’ять м’ячів:
- Розкажіть, Вадиме, про початок своєї кар'єри. Як ви з братом потрапили в футзал?
- Футбольне життя, як і у всіх гравців, починалося, як кажуть, "у дворі". Ми з братом перейняли гени батька, Валентина Іванова, який у «семидесятих» грав за дубль «Динамо», від нього і почалася наша кар'єра. Завжди з братом "ганяли м’яча" у перервах між батьковими матчами! Побачивши наше прагнення і вміння, він же і забрав нас з братом з уроків, коли ми вчилися в 5 класі, і привіз у першу нашу команду ЦСКА, за яку ми грали до 15 років! Гра в залі завжди нам приносила задоволення в зимовий час, коли були перерви в чемпіонаті міста, тоді нас і відзначили тренери, ми в своєму віці перевершували однолітків.... Тоді ж на наш клуб прийшло запрошення з Москви зіграти на турнірі з міні –футболу, і ми завдяки нашим батькам та клубу вирушили відстоювати честь країни! Скажу, що після цього турніру і почалася наша футзальна кар’єра. На цьому турнірі було чотири команди, в тому числі і гранд російської міні-футбольної школи "Діна"! Тоді ми зіткнулися з багатьма гравцями, які по сей день грають у російській Суперлізі (Фукін, Лазеренов). Ми зайняли друге місце, зігравши в нічию в останньому матчі з тою ж "Діною", і лише за різницею забитих та пропущених м’ячів зайняли друге місце. Але для нас, як для команди, що не мала ні футзальної школи, ні навіть азів цього виду спорту, це було цінніше, ніж чемпіонство! От тоді усе і розпочалось…
Якось ми грали товариський матч з київською міні-футбольною командою "Кий" під керівництвом Матькова Леоніда Йосиповича та Філоненко Дениса Сергійовича! Першого ми всі чудово знаємо (не можу до сих пір повірити, що його більше немає з нами), а Денис Сергійович є чудовим спеціалістом з виховання молоді! Після першого тайму ми з братом набили «мішок м'ячів» у ворота суперників, нас покликали тренери та запропонували пограти за них у чемпіонаті України! Через місяць плідної роботи ми з командою стали чемпіонами України! У тому складі був і Дмитро Шувалов, і Віктор Пантелейчук…. Брат, випередивши мене на один м'яч, з 25 влучними пострілами став кращим бомбардиром турніру, а Діма Шувалов став кращим гравцем! Ось так і почалося наше міні-футбольне життя!
- Які почуття переживає людина, яка грає з братом-близнюком в одній команді?
- Ми з братом - одне ціле, і завжди відчуваємо один одного на майданчику! Завжди отримаєш від брата передачу в той момент, коли потрібно!
- Чи користувалися коли нибуть своєю зовнішньою схожістю?
- Не без цього! Усіх життєвих моментів я не розкажу, але жовту картку одного разу отримав за брата, бо у нього вже була в матчі жовта! Навіть не довелося судді доводити, сам підійшов і показав мені «гірчичник»
- Ваш період у «Київ-Уніспорт». Що найбільше запам'яталося?
- Насамперед, хочу сказати, що ця команда трималася і тримається на фанатизмі і любові до футболу Голякевича Андрія Антоновича! Багато в чому він нам дав путівку в професійний спорт. Звичайно, першим і єдиним чоловіком, який нас з братом навчив і був першим тренером, залишається наш батько - Валентин Іванов! Але «Антонич» нам дав школу, і багато в чому завдяки йому ми зробили собі ім'я.
- Той склад був дуже сильним: брати Іванови, Дмитро Шувалов, Микола Федоренко, Юрій Віткін, Віктор Пантелейчук. З ким із партнерів грати було легше усього?
- Це була без перебільшення команда мрії! З хлопцями було грати одне задоволення. В основному, ми грали "нашої четвіркою": Шувалов, Пантелейчук і ми з братом. З цими хлопцями ми починали свій міні-футбольний шлях, збірна України (молодіжна), потім була і національна.
- На вашу думку, чому та команда так і залишилася історією?
- В першу чергу нас, як то кажуть, "вирощували" усіх для того, щоб ми грали закордоном. І коли прийшов той момент, наша четвірка розпалася. Ми з братом поїхали грати у Москву, за підмосковні "Митіщі", а Дмитро Шувалов підписав контракт з донецьким «Шахтарем»!
- Ви слідкуєте за виступами нинішнього Київ-НПУ?
- Так, звичайно слідкую, регулярно спілкуємось з Андрієм Антоновичем по телефону…
- Хто з молодих київських гравців вам імпонує по грі? У кому бачите перспективу?
- Нажаль, у мене немає можливості слідкувати, яка зараз футзальна молодь у Києві, не так часто буваю у столиці, але скажу одне: у Києві дуже багато талановитих футзалістів, просто потрібно дати їм школу і знайти хороші команди! Саме цим і займається зараз Голякевич!
- Футзал-футбол. У чому вигідна відмінність футзалу?
- Футзал - це динамічна і дуже швидкісна гра! Тут потрібна постійна концентрація і швидке мислення. У великому ж футболі, звичайно, є усі ці якості, але швидкості зовсім інші.
- Де грав Вадим Іванов у періоді між Києвом та нинішньою командою?
- Після Києва ми з братом поїхали грати у підмосковні "Митіщі", там ми провели 3 роки. Потім був білоруський "Вітен" та Ліга Чемпіонів. Далі - харківський "Моноліт" та луганський "ЛТК". Потім я поїхав до Польщі в "Red Devils", але за сімейними обставинами повернувся до України, де моєю командою був хмельницький "Спортлідер+". Після нього я повернувся знову до Польщі. Як бачите, довелось поїздити немало…
- Тема суддівства завжди актуальна. У вас є досвід ігор у різних чемпіонатах, що можете сказати про суддівство в різних країнах?
- Якість арбітражу залежить від розвитку футзалу в країні! Де він краще розвинений, там і судді кваліфіковані. Скажу одне, що в Польщі суддівство на хорошому рівні.
- Те ж саме питання про рівень футзалу в Україні. Порівняйте його з іншими країнами…
- Рівень футзалу в Україні зростає, але немає фінансування і не розвиваються дитячо-юнацькі школи! Наприклад, в Росії у кожній команді, яка грає в Суперлізі, є дублі, які грають свій чемпіонат! Природно, ці команди вирощують молодь для першої команди! Приклад -"Сінара" з Єкатеринбурга, яка оновила склад і зараз грає молоддю.
- Розкажіть про свою нинішню команду. Як ви потрапили до Польщі? Чи складно було спочатку? Як вирішувалося питання з мовою?
- Зі мною зв'язалися по електронній пошті, а пізніше подзвонив президент клубу Red Devils і запропонував приїхати до нього в команду. Скажу одразу, що спочатку мені тут усе сподобалося, тому і вирішив залишитись. У клубі хороша атмосфера, професійне керівництво. З адаптацією проблем не було ніяких. Польська мова схожа трохи на українську, тому спочатку розумів, що хлопці-поляки кажуть, хоча перші два місяці вивчати мову досконально було важко. Зараз такої проблеми не існує.
- Ви слідкуєте за українським футзалом? Які команди більше подобаються? З ким спілкуєтесь?
- За українським чемпіонатом намагаюся стежити, дивлюся матчі по інтернету – великий плюс в роботі Асоціації, яка вимагає від клубів транслювати матчі. Найбільше мені імпонує зараз гра «Локомотиву». Сподіваюсь, вони пройдуть в основний раунд Кубку УЄФА. Підтримую, звичайно, зв'язок з багатьма хлопцями які грають в Україні, але не так часто, багато хто перебрався в Росію або до Белорусії.
- Де зараз грає Дмитро? Що у нього нового?
- Брат уже другий сезон грає у білоруському чемпіонаті за "Лідсельмаш". Торік вони зайняли четверте місце, хоча в регулярному чемпіонаті зайняли перше місце, і лише у фазі плей-офф не змогли переграти своїх суперників. Зараз же вони очолюють турнірну таблицю, а брат після 4 зіграних матчів очолює список бомбардирів з дев’ятьма забитими м'ячами.
- Тема збірної України. Оцініть виступ студентської збірної на Чемпіонаті світу. Що, на вашу думку, завадило виступити успішно?
- Тема збірної завжди актуальна. Не буду обговорювати студентську збірну, бо я не стежив за її виступом. А ось перша команда країни, я вважаю, повинна більше збиратися на збори і грати більше товариських матчів. І, звичайно, залучати людей, які грають у інших чемпіонатах. Будь-яка збірна, на мою думку, не повинна складатись з гравців однієї-двох команд.
- За традицією, Ваші побажання усім, хто читатиме цей матеріал…
- Хочу побажати миру і щастя у кожному домі, і нехай те, що зараз відбувається у країні, швидше закінчиться. Любіть своїх близьких і футбол!
Прес-служба АМФУ
